16.07.2024

🚀 «Ми завжди готові прийняти Ілона Маска». Чим живе Національний музей космонавтики імені Сергія Корольова

Від Києва до Житомира — дві з гаком години. Через хвилин двадцять після в’їзду до міста ми дістаємося адреси Дмитрівська, 5. Тут розташований Національний музей космонавтики імені Сергія Корольова. Саме сюди Володимир Зеленський запросив Ілона Маска у розпал локдауну в Україні.

Після такого піар-ходу відвідувачів тут відчутно не побільшало — карантин усе-таки. Натомість — «шквал дзвінків від журналістів, які питають, чи готові ми прийняти Ілона Маска», розповідає нам старша наукова співробітниця музею Алла Локтєва. Вона зустрічає нас на вході до великої одноповерхової будівлі, схожої на ангар. Над дверима помічаємо напис «Per aspera ad astra» — «Крізь терни до зірок» з латини. Обабіч будівлі — ракети: одна бойова (точнісінько такі були розгорнуті на Кубі в розпал Карибської кризи), інша — геодезична, призначена для вивчення верхніх шарів атмосфери.

Узагалі Національний музей космонавтики — це дві окремі експозиції. Починаємо ми з експозиції «Космос», розташованої в ангароподібному приміщенні. Асоціація з ангаром, до речі, не випадкова: у 1970-х, коли музей тільки-но був створений, він мав стати просто місцем для зберігання експонатів. Але пізніше створили художню концепцію — притлумлене освітлення, глибокі кольори, музичний супровід. Це додало приміщенню необхідної атмосфери.

Чіткого плану екскурсії у музеї немає. Її можуть проводити одночасно кільком групам людей. Ми з Аллою Локтєвою починаємо зі входу, над яким висить макет першого штучного супутника Землі — його Радянський Союз запустив у жовтні 1957 року. Розміром він трохи більш як пів метра діаметром. В інших кінцях зали підвішені супутники «Інтеркосмос» і «Ореол» — вони досліджували ультрафіолетове випромінювання Сонця й полярні сяйва відповідно.

Поруч зі стендом про тварин, які побували в космосі, — макети українських ракет-носіїв. Серед них — і двоступенева «Зеніт-2», розроблена конструкторським бюро «Південне» й Південним машинобудівним заводом. Без Ілона Маска не обійтися й тут: це та сама ракета, яку він вважає найкращою — після своїх, звісно.

Найбільший же експонат експозиції — посеред стелі. Це технологічний зразок корабля серії «Союз», призначений для транспортування астронавтів на Міжнародну космічну станцію. Після згортання американської програми «Космічний шатл» у 2011 році й до запуску корабля «Крю Дреґон» Ілона Маска у 2020-му «Союзи» були єдиним способом дістатися МКС із Землі.

А вже на «земному» рівні бачимо дві капсули, на яких астронавти поверталися з МКС додому. Один із експонатів — справжній спусковий апарат корабля «Союз-27», який працював ще у 1978 році. На ньому літали чотири космонавти: двоє — на МКС, двоє — до Землі. Володимир Джанібеков і Георгій Гречко залишили на апараті свої автографи. Місця в спускових апаратах мало, космонавти летять згинаючись, тому під кожного з них створюють спеціальні крісла.

Такими само індивідуальними з міркувань безпеки є й космічні скафандри — один із них, «Сокіл», також представлений в експозиції. Ще є костюм «Пінгвін» — у ньому астронавти готуються до роботи в умовах невагомості: «Троси в костюмі натягуються, гумові тяжі тиснуть на все тіло, примушуючи м’язи скорочуватися, щоб вони завжди були в тонусі. Адже в стані невагомості м’язи дуже швидко атрофуються», — пояснює Алла Локтєва. Тепер такі костюми використовують для реабілітації, зокрема, хворих після інсультів чи людей із ДЦП. І, зрештою, гідрокостюм «Форель» — його астронавти вдягають, якщо приземляться з МКС на воду. Хоча на практиці такого поки не було.

Один із куточків експозиції присвячений вивченню Місяця. Там можна побачити макет другого радянського місяцехода «Луноход-2». Ним керували дистанційно, активуючи протягом місячного дня, коли він міг заряджатися від сонячних батарей, і вимикаючи вночі. Його колеса, до речі, не просто так нагадують велосипедні: створили їх на Харківському велосипедному заводі — це той самий, що випускав велосипеди «Україна». «Луноход-2», відпрацювавши своє, так і залишився на Місяці. Його у 1993 році придбав за 68,5 тисячі доларів Річард Ґеріот — американський підприємець і син астронавта Оуена Ґеріота.

А в самому кутку, за макетом Місяця, непримітно стоїть підсвічена зсередини коробка. А втім, її вміст — унікальний. Це дев’ять міліграмів справжнього місячного ґрунту, привезеного радянськими космічними місіями ще у 1970-х роках. Національний музей космонавтики імені Корольова — єдиний космічний музей в Україні, де представлений місячний ґрунт, говорить Алла Локтєва.

Ще один цікавий експонат — прапор України, який побував у космосі. Його музею особисто передав американський астронавт Рендольф Брезник, який брав стяг із собою на МКС на пів року 2017 році. «Після повернення на Землю він відвідав Україну разом зі своїм сином, який народився в Дніпрі. Тому вони вважають Україну другою батьківщиною», — говорить Алла Локтєва.

Зупиняємося в центрі зали, де розташований невеликий басейн із чашею, в якій лежить Біблія. «Це був такий задум, щоб створити філософську концепцію: без духовного наповнення технічний прогрес такого високого рівня може призвести до катастрофи. Людина себе пов’язує з космосом через духовність, через творчість, і Біблія в цьому випадку — як символ мудрості. А вода — як джерело життя», — пояснює Алла Локтєва. Під час однієї з екскурсій у басейн випадково впали кілька людей — на щастя, лише змокли.

Алла Локтєва працює у музеї вже понад 15 років. Потрапила сюди ще студенткою, навчаючись у Житомирському педагогічному університеті імені Івана Франка. «Почала працювати, бо мала вільний час і хотіла трохи заробити. Але тема космосу така надзвичайна і захоплива, що я поринула [в неї] — і вже багато років у цьому музеї», — розповідає вона. Пані Алла добре пам’ятає свою першу екскурсію — для «серйозних чоловіків, геодезистів»: дуже хвилювалась, але все минулося добре. «А під час другої екскурсії хвилювалася ще більше, бо прийшли військові!»

За словами Алли Локтєвої, концепція музею за весь час його роботи практично не змінилася. Але це не означає, що не змінюється він сам. Із нагоди пам’ятних космічних дат до експозиції додають фотовиставки. 28 січня, коли ми відвідували музей, експонувалися світлини з нагоди 70-річчя Леоніда Каденюка — єдиного на сьогодні українця, який побував у космосі. Залу час від часу використовують для проведення заходів — від фестивалів електронної музики до навіть річниці з дня народження Лесі Українки. Головна умова — щоб вони були пов’язані з космосом, говорить Алла Локтєва.

Відвідують музей космонавтики в Житомирі й іноземці, додає вона. Для них екскурсії проводять англійською, німецькою та польською. «Серед найбільш відомих іноземців, які побували в нашому музеї, — мабуть, все ж астронавти. Рендольф Брезник, який передав нам прапор України, що був із ним у космосі, а також астронавтка українського походження Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Приїжджали вони відносно нещодавно — у 2018-2019 роках».

Зрештою, насамкінець розмови питаю: чи готові в музеї до можливого приїзду Ілона Маска? «Ми завжди готові його прийняти. Будемо раді бачити будь-якого гостя, і такого, як Ілон Маск, будемо надзвичайно раді бачити», — з усмішкою відповідає Алла Локтєва й додає, що в музеї сподіваються на приїзд американського бізнесмена. А коли я перепрошую, адже я не перший, хто цікавиться цією темою, відповідає: «Нічого! Ми раді такій рекламі».

Через дорогу від напівангарного приміщення з експозицією «Космос» — ряд дореволюційних приватних будинків. В одному з них 12 січня 1907 року народився Сергій Корольов. Нині це — меморіальний будинок-музей його імені, облаштований так, як це було за «житомирського» періоду життя академіка. А було воно нетривалим — менш ніж два роки.

«Через саме прізвище мені, певно, випало працювати в музеї космонавтики», — говорить нам, вітаючи, енергійна жінка. А й справді — нечасто зустрінеш людей із прізвищем Місяць. Наталія Купріянівна п’ятий рік працює в музеї науковою співробітницею. До цього вона 40 років присвятила викладанню в місцевому університеті: «Цей досвід насправді допомагає. Бо якщо ти можеш прочитати лекцію для 150-200 студентів, то зможеш і провести екскурсію для 20 дітей».

«Сергій Павлович Корольов народився в Житомирі. І це найважливіше. Тут він зробив свої перші кроки. Тут він отримав свій перший документ — свідоцтво про народження — це виписка з церковної домової книги», — розповідає Наталія Купріянівна. Ця виписка зберігається у спальній кімнаті музею — поруч із дитячим візочком. Воно не належало сім’ї Корольових, але, за словами Наталії Купріянівни, мати науковця на відкритті музею сплеснула руками й сказала: «Ну точнісінько на такому Сергійка возили!»

У п’ятирічному віці Корольов уже вмів читати, писати й знав напам’ять таблицю множення — за словами науковиці, на таке були здатні лише з десяток людей за історію людства. Перший автограф Сергія («Дорогому Васюне от Серёжи») також зберігається в музеї — у кімнаті, яка слугувала сімейству Корольових вітальнею.

В останній залі — біографічній, яка уже більше нагадує музей, аніж житло, — розташовані архівні фото й документи, пов’язані з життям Корольова. Там само — відповідь на питання про те, ким же був учений — українцем чи радянським/росіянином, — через що на річницю його народження цьогоріч посперечалися Twitter-акаунти України й Росії.

«У нас в експозиції є документ — це анкета, яку заповнював Корольов як студент Київського політехнічного інституту. І в рубриці «національність» рукою Корольова написано: «українець». А вже пізніше, коли він був у засланні, спершу — не його рукою, але в його документах — писалося: «русский». А пізніше сам він із 1926 року до часу смерті в 1966-му сам почав писати «русский». І коли я проводжу екскурсії, то даю коментар від себе: так крадуть наших національних геніїв», — говорить Наталія Купріянівна.

А втім, попри засвідчену в документах національність, українська лінія в Корольова збереглася, додає вона. Так, науковець дуже любив пісню «Дивлюсь я на небо» на вірші українського поета Михайла Петренка. А іноді, коли Корольову треба було швидко назвати цифри, він говорив їх українською.

Дякуємо: Олег Павлюк, Юлія Кузьменко