by Поки експедиція Mars One відкладається, Сергій Якимів з Житомира має намір стати астронавтом НАСА
Сергій Якимів – людина, чиє ім’я одного разу можуть вписати в підручники з новітньої історії України, а може – й усього світу. Уродженець Житомира, випускник Київського політеху потрапив до списку 100 претендентів на перший політ людини до Марсу в рамках проекту Mars One. Зараз Сергій живе в США, і готується зв’язати своє майбутнє з космосом.
Міжнародний проект “Марс-Один” передбачає підставу на Червоній планеті людської колонії вже в найближчому майбутньому. З 200 тисяч осіб зі всього світу, які виявили бажання летіти на Марс, відібрали 660, з них, після співбесіди – сотню. Серед них – наш співвітчизник, інженер Сергій Якимів.
Сергій з родини військових, народився в Німеччині, потім вони жили в Білорусі і, нарешті, переїхали до України. В школі Сергій захоплювався космонавтикою і авіамоделюванням. Вступив до КПІ, на Факультет авіаційних та космічних систем (сьогодні Інститут аерокосмічних технологій ), за спеціалізацією (освітньою програмою) “системи керування літальними апаратами” (Кафедра систем керування літальними апаратами). Після навчання почав працювати в Інституті космічних досліджень інженером. Спочатку займався документацією із супутникових проектів, потім писав програми для сервісів обробки інформації з супутників.
Дізнавшись про проект “Марс-Один” – записався. А потім потрапив до сотні кандидатів на перший політ людини до Марсу.
– У 2015-му році ЗМІ писали що через 10 років полетите на Марс. Минуло три роки. Стало бути, через сім років летите? Або зараз нові плани?
– Все одночасно залишилося і змістилося. Фінальний відбір так і не відбувся. Зі 100 осіб так і не з’ясовано поки, хто конкретно буде брати участь в польоті. Повинні були відібрати чотирьох. І поки терміни змістилися на 2030-2035 рік. Проект на даний момент все ще шукає гроші, щоб продовжити задумане.
– Відстрочка проекту пов’язана лише з фінансовими складнощами, чи інші фактори могли вплинути?
– На даний момент це пов’язано тільки з фінансовою стороною проекту.
– В іншому, фактично, все готове?
– Зважаючи, з якого боку подивитися. Все готово, щоб почати тренувати людей. З цим проблем немає. Оскільки немає грошей, наскільки мені відомо, ніхто не гнався за тим, щоб почати розробку технічного боку цього проекту. Він є, але, щоб здійснити конкретну місію, потрібно все переглянути, переробити і запропонувати нові підходи до вирішення питання посадки, польоту і життя там.
– Тобто зараз ви зависли в очікуванні?
– Зараз я є кандидатом. Нам кажуть: “На жаль, все переноситься на такий-ось термін”. І все. Всі живуть своїм життям, робота, будинок, родина.
“НАСА хочуть літати всюди: на орбіту, на Місяць, до астероїдів, на Марс. І куди вони полетять через 10-20 років на даний момент важко сказати”
– Як ви проводите цей час? Просто працюєте?
– Я на це дивлюся з такого боку, що у мене є час для вдосконалення себе, своїх навичок з фізичного боку, з розумовою боку. Для того, щоб знайти можливість брати участь в інших проектах. Я особисто вважаю, що покладатися на один проект, в якому від тебе нічого не залежить, немає сенсу. Потрібно шукати на всякий випадок інші можливості. Я для себе на даний момент бачу одну додаткову можливість. Рік тому переїхав до Штатів за грін-картою. Хочу через чотири роки отримати громадянство і брати участь у відборі НАСА для астронавтів.
– Програма, про яку ви говорите, теж стосується Марса?
– НАСА хочуть літати всюди: на орбіту, на Місяць, до астероїдів, на Марс. І куди вони полетять через 10-20 років на даний момент важко сказати. З кожним президентом програма змінюється.
– Я коли раніше читав інтерв’ю з вами, мені особисто стало дуже цікаво, чому саме політ на Марс? Були ж програми з польотом на Місяць, більш, так би мовити, приземлені. Це збіг обставин, чи ви принципово обирали програму польоту на Марс?
– На даний момент не було інших програм, куди відбирали будь-яких охочих, крім Mars One. Всі інші належать до конкретних держав – США, Росія, Китай, Європа, Японія, Канада. Це – державні програми. Там немає можливості участі громадян інших держав. Чому я взяв участь в Mars One? Тому що там були лише обмеження за станом здоров’я, мотивації, за твоїми здібностям і т.ін.
“Колонізація має на увазі, що ти прилітаєш на Марс і там живеш. Ти витрачаєш своє життя на розвиток цього місця, куди ти прилетів”
– Mars One – амбітний проект. Коли вам його анонсували, це уявлялося як політ в один кінець, або це – тимчасова місія? Що вона являє собою?
– Якщо глобально дивитися, то, в решті решт, повинна вийде повноцінна і незалежна колонія на Марсі, яка не буде залежати від Землі. Де люди зможуть самостійно жити, видобувати корисні копалини на Марсі і всі необхідні матеріали: воду, їжу, повітря, виробляти все, що їм необхідне.
З приводу повернення і неповернення. Колонізація має на увазі, що ти прилітаєш на Марс і там живеш. Ти витрачаєш своє життя на розвиток цього місця, куди ти прилетів.
Звичайно, перші колоністи будуть витрачати весь свій час, щоб розвинути колонію, і життя наступної партії легше, ніж було у них. На це піде дуже багато часу. Їм доведеться залишитися там на все життя, з кількох причин.
Перша причина – не передбачається розробка космічних апаратів, які будуть повертати людину на Землю. Політ (в один кінець, – прим.ред ) обійдеться дешевше ніж туди і назад.
Друга – коли людина тривалий час перебуває на поверхні планети з дуже низькою гравітацією, то його організм вже пристосовується, він повністю змінюється. Повернутися на планету з високою гравітацією може коштувати не те що б здоров’я, а навіть життя. І поки вчені і медики розроблять методи, щоб люди, які перебували півжиття на поверхні Марса, 20-30 років, могли б повернутися на Землю. Це дуже важко. Хіба що короткі відрядження по кілька років. Після таких можна ще повертатися на Землю.
“Навіть якщо і жертва, то жертва на благо світлого майбутнього людства”
– Вам не страшно було погоджуватися на політ? Квиток в один кінець, в цьому є певна жертовність.
– Я на це питання дивлюся з того боку, що буду учасником проекту, який дозволить людству влаштуватися в далекому космосі, відкрити більш далекі горизонти. І кожна людина, яка братиме участь в цьому проекті і внесе свій внесок в це, навіть якщо і жертва, то жертва на благо світлого майбутнього людства.
– Ви ж за освітою інженер?
– Так, я закінчив Київський політех, факультет авіаційно-космічних систем.
– Тому поставлю запитання про можливості України в космічній сфері.
– Мій особистий досвід показує що ситуація – не дуже. Робота є, люди працюють. Рідко де можна зустріти такі умови, де хочеться працювати. У тих місцях, де я працював, зарплата не дозволяла людині жити. Люди підробляли на стороні, щоб була можливість працювати в космічній сфері, підтримувати себе фінансово. Я не знаю як зараз, але коли я працював – фінансова ситуація була далекою від найкращої.
– Свого часу з’явилася новина про те що українець може бути однію з тих людей, яка першою ступить на Червону планету, її сприйняли з ажіотажем. Але всі розуміли, що йдеться про приватні зарубіжної компанії. Яка роль конкретно нашої країни в глобальних космічних програмах?
– Україна бере участь у багатьох проектах. Люди практично кожен день брали участь в міжнародних проектах, то в європейських, то зі Штатами, то з іншою країною. Кожен колектив вчених-інженерів намагався брати участь в зарубіжних проектах. І проекти в основному фінансувалася з-за кордону, а український уряд не дуже охоче це фінансує.
“Держава – за приватні корпорації, і держава готова це фінансувати”
– Те, що приватні компанії почали освоювати космос – це ноу-хау останніх років і велике відкриття для світу. Але, як ви вважаєте, майбутнє за державними компаніями, або за приватними?
– Якщо говорити про США, де аерокосмічних компаній досить велика кількість, в порівнянні з усіма іншими разом узятими, то так, це буде так. За однією найголовнішою причиною: державі вони (приватні компанії, – прим.ред ) потрібні в космосі. Вся космічна промисловість побудована на тому, що все робиться приватними підрядниками. І в космосі теж потрібні будуть підрядники, які б доставляли космічні кораблі, припаси, людей і там все забезпечували. Держава – за приватні корпорації, і держава готова це фінансувати. Це буде розвиватися ще більше.
